Про це варто знати.
Коли маля з’являється на світ, ми хочемо, щоб воно було здорове, зокрема, добре розвивалося психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися, яким воно стане.
Наше дитя поступово опановує загальні, властиві людині форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність.
Збереження добрих стосунків зі своїми батьками та близькими людьми – передумова, за якої особистість нормально розвивається.
Отже, добре ставлення близьких, особливо мами й тата, необхідно дитині.
Бажання заслужити їхню похвалу – вагомий чинник виховання.
Потреба у визнанні – одна з найбільш значущих людських потреб. Заради цього дитина вчиться краще бігати, стрибати, малювати, конструювати, та й взагалі хоче усе робити краще! Прагне бути кращою й сама, аби ствердитися в своїх моральних якостях, бути хорошою, щоб люди були їй вдячні. Як же вона старається!
Не будемо іронізувати над нашим малюком! Адже ми й самі також стараємося, щоб нас визнали. Тож не травмуватимемо сина чи доньку репліками на кшталт: « У тебе не вийде, облиш це заняття….», « Промовчи, ти не знаєш…», « Дай мені спокій, це пусте…» тощо.
Адже за подібними висловлюваннями – зневага, знецінення малюка. А він же, хоча й малий, а вже особистість, щоправда, поки що дитяча.
Уже трирічне маля має почуття власної гідності, пишається своїми досягненнями й прагне хоч у чомусь бути найкращим. Це чудова позиція – хотіти бути кращим. Коли в дитини виникає ставлення до самої як до « хорошої», вона намагається відповідати вимогам дорослих, бути визнаною сьогодні та в майбутньому.
Тому важливо, щоб дорослий час від часу висловлював упевненість у тому, що малюк обов’язково навчиться того, що поки не вміє робити; що він справді гарна, чесна, сумлінна, доброзичлива, чудова дитина!
Фізичне здоров’я дитини безпосередньо залежить від її внутрішнього психологічного стану.
Психологічна безпека характеризується через поняття збереження психічного здоров’я дитини і відсутність психологічної загрози.
